Роботи двох переможців конкурсу есе до фільмів Docudays UA серед кримських школярів 5-11 класів ви вже мали змогу прочитати (есе Владислава Марунченко, есе Марії Топільської). Наступною буде робота, яка, як і попередні дві, зайняла перше місце в групі 9-11 класів. Це есе Любові Будюки, учениці 11 класу МБЗУ «СЗШ № 17» м. Феодосії, до фільму «Трудний» режисерів Миколи Бондарчука та Дмитра Тяжлова.

У межах мандрівного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA нашій групі запропонували переглянути фільм «Трудний», знятий ще у 2007 році. Глядачеві була представлена статистика дітей-сиріт в Україні, але насправді йшлося про зовсім іншу категорію дітей.

Головний герой – хлопчик Вася одинадцяти років, він страждає від ігроманії. Ми побачили типову картину поведінки підлітка, який втікає від жорстокої реальності у світ віртуальний, у світ гри.

Ігроманія – це страшна залежність, позбутися від якої можливо, потрібно лише знайти правильний підхід до дитини, чого мама Васі явно не хотіла. Мене вразили її слова: «Він втікав із дому, я його шукала й щоразу запитувала себе: «Навіщо я це роблю, хай собі тікає. Я його просто ненавиджу». Якщо мати так говорить про свою дитину, то з упевненістю скажу, що він не був щасливий у цій родині. І мені не дивно, що хлопчик знайшов вихід в іграх. На думку психологів, там – у грі – перед юним глядачем розгортаються дії, які захоплюють його своєю легкістю й відсутністю будь-яких додаткових зусиль. У реальному світі для досягнення кожної цілі людина докладає багато старань, веде щоденну роботу над собою. Помилки, яких припустився гравець, завжди можна виправити одним натисканням на кнопку «перезавантаження», тоді як у житті помилки залишаються, їх не можна забути, позбутися, і часто вони мають негативні наслідки. Через брак уваги й відсутність підтримки з боку мами й виросла така дитина. У певний період дорослішання сина мама не знайшла потрібних слів, не допомогла хлопчикові відчути себе людиною, і він став самостверджуватися в іграх.

Комп'ютерні ігри дозволили Васі відчути себе неймовірно сильним, відважним, розумним, і найголовніше, він знайшов однодумців, які оцінили його, кому він виявився потрібен. Вася озвучив число «сотні».

Режисер фільму Микола Бондарчук і друга головна героїня тьотя Таня побічно ставлять запитання нам усім: «Чому діти стають «важкими», а батьки вважають себе безпорадними?» А чи «важкі» вони насправді? Наше суспільство вважає «важкими» тих, хто не відповідає загальноприйнятим правилам поведінки, тих, хто не піддається чужому впливові, тих, хто відрізняється від оточення нестандартною поведінкою.

Часто чую фразу: «Потрапив(-ла) під поганий вплив», люди звинувачують оточення, вважаючи, що саме через цих «противних друзів» дитина стала нестерпною. Але стоп, чому діти потрапляють під вплив таких друзів? Чому люди не намагаються розібратися в проблемі, а одразу починають засуджувати? Діти не народжуються важкими, такими вони стають протягом певного періоду. Психологи стверджують, що особистість формується до 3 – 4 років, і в цьому процесі дуже багато залежить саме від батьків. Дитина вбирає в себе їхню манеру спілкування, поведінку, прояв емоцій і, звісно ж, риси характеру. А деякі батьки навіть не знають цього. Припускаю, лише відсотків 30 зі 100 читають різні посібники з виховання дітей, поважають їхню думку й ставлять себе в певні рамки в присутності малюка. Решта ж не вважає це потрібним, не розуміючи, що завдає сильного удару по особистості, яка формується. Наші батьки виросли в той час, коли не прийнято було читати педагогічну літературу, тоді дорослі приділяли всю увагу своїй роботі й був популярний педагогічний прийом «батіг-пряник». Не надто замислювалися про духовний розвиток: про підтримку, увагу. Але погодьтеся, без цього не можна виховати гідну людину. Через брак уваги може сформуватися постійний порушник дисципліни, бунтар або грубіян. І тоді батьки дивуються, чому дитина, яка росла в хорошій сім'ї, ні в чому не відчувала потреби, стала таким хуліганом. Увага необхідна дитині для того, щоб вона знала, що не одна в цьому світі й була народжена для чогось великого, інакше просто не буде бачити сенсу в житті. Підтримка, своєю чергою, потрібна для формування впевненості у власних силах, у собі самому, усвідомлення, що ти можеш все й після першої невдачі не варто опускати руки, а слід знайти альтернативний спосіб вирішення проблеми або здійснення мрії.

Виховання раніше й виховання зараз не дуже відрізняються. У сучасному світі діти покинуті напризволяще. У них є інтернет. Замість того, щоб запитати в батьків, ми починаємо шукати все у величезній віртуальній енциклопедії. Так простіше. Значно легше вилити душу незнайомій людині, ніж близькій. Чому? А ми боїмося, боїмося несхвалення або просто тому, що не звикли.

Виховувати дітей – це наука, підвладна кожному. Дорослі вже мають якийсь життєвий досвід, а діти ще ні. Батьки не повинні вимагати від дітей того, що не можуть самі. Наприклад, тато, який курить, не може заборонити своїй дитині курити. Молодший просто не буде сприймати поради. Ми можемо знайти в інтернеті безліч книг, фільмів про важких дітей. Різноманітність історій жахає. Наркоманія, ігроманія, алкоголізм, девіантна поведінка й т.д. Усе це через вас, батьки! Адже діти через брак уваги шукають його в навколишньому світі, і не завжди підлітків оточують лише хороші люди та правильні захоплення. Найголовніше, чого не вистачає вашим дітям, – любові, вашого тепла, вашої уваги, ваших обіймів і доброго слова! Це дає «тьотя Таня» хлопчикам із вулиці. І я дуже сподіваюся, що Вася й такі самі, як він, підопічні «Міста Сонця», зможуть подолати свою залежність і перетворитися в гідних громадян та людей!

На фото - кадр з фільму «Трудний»